1. Серед причин погіршення стану здоров’я дітей і підлітків поколінь виділяють, у першу чергу, невпинне забруднення навколишнього середовища, зростання рівня дитячого травматизму, недосконалість існуючої системи охорони здоров’я, гіпокінезію, соціальное-кономічну кризу [1; 2; 3]. Високий рівень травматизму, 25-30% якого припадає на дитячий вік, незадовільні результати медичної реабілітації, призводять до того, що від 18 до 40% дітей, які перенесли травму опорно-рухового апарату (ОРА), зазнають інвалідизації. При цьому інвалідність від травм у загальній структурі посідає третє місце [4; 5; 6 ]. Обставини виникнення травм у дитячому віці, як показали дослідження, суттєво відрізняються від тих, за яких травмуються дорослі. Вони, зазвичай, виникають під час гри та більшою мірою, ніж у дорослих, пов’язані з рівнем виховання, віковими та індивідуально-психологічними особливостями дітей, умовами їх життя. Аналіз обставин виникнення травм у дітей показує, що травматизм на 82,5% залежить від індивідууму, тобто дитини, і лише на 17,5% – від травмонебезпечних ситуацій [7; 8]. Вирішенню проблем, пов’язаних із лікуванням наслідків травм опорно-рухового апарату та фізичною реабілітацією травмованих, присвятили свої дослідження чи мало фахівців [9; 10; 11; 12]. Проте більшість цих праць стосуються дорослого населення, і лише окремі роботи [8; 13; 14], присвячені загальним проблемам дитячого травматизму та шляхам його профілактики. Водночас недостатньо вивченими залишаються чинники ризику травмувань у дитячому віці, відсутні програми фізичної реабілітації після травм ОРА, а також методики, за допомогою яких можна було б виявити осіб із підвищеним ризиком отримання травм. Реальне покращення ситуації, що склалася, можливе, з одного боку, через підвищення опірності організму до несприятливих чинників довкілля шляхом цілеспрямованих занять фізичними вправами, на що націлюють закони України «Про освіту» та «Про фізичну культуру і спорт», Цільова комплексна програма «Фізичне виховання – здоров’я нації»; з іншого – через аналіз причин і чинників ризику отримання травм дітьми та створення на цій основі комплексних профілактичних заходів і програм фізичної реабілітації для використання у лікувальних і навчальних закладах та для індивідуального застосування. Отже, актуальність дослідження зумовлена, з одного боку, масштабами дитячого травматизму, неґативним соціально-психологічним впливом травми на подальший розвиток та життєдіяльність особистості, з іншого – відсутністю ефективних шляхів профілактики травматизму та програм фізичної реабілітації у сучасних умовах життя. Для виявлення структури травматизму дітей молодшого та середнього шкільного віку під час експерименту було обстежено 484 дитини з травмою ОРА (348 хлопців та 136 дівчат).
2. Найбільшу кількість травм у хлопців і дівчат зафіксовано у віці 10-13 років з піком ушкоджень у 12-річних дітей. За видом травм переважав вуличний і шкільний травматизм. При цьому хлопці травмуються у середньому у 2,8 рази частіше, ніж дівчата. Вивченням характеру травм та локалізації ушкоджень у цієї групи дітей встановлено, що переломи кісток переважали над іншими ушкодженнями, і найчастіше були локалізовані у нижній третині передпліччя. Із загальної кількості обстежених у школі травмувалися 127 дітей – 86 юнаків і 41 дівчина. Найчастіше травми виникали у позаурочний час та на уроках фізичної культури. Детально проаналізувавши час та обставини, за яких виникла травма, ми сформували три групи причин виникнення шкільних травм: організаційно-методичні (45,17%), санітарно-гігієнічні (30,75%) та психофізіологічні (24,08%). Це дало нам змогу виробити і рекомендувати для реалізації в школах області відповідні профілактичні заходи. Для встановлення взаємозв’язку між станом здоров’я та ризиком отримання травми ми порівнювали морфофункціональні показники травмованих і здорових юнаків і дівчат. Було встановлено, що найбільший ризик отримати травму мають діти з низьким силовим індексом: (травмовані юнаки – 30,08 - 34,56, дівчата – 32,3 - 32,96, з нижчим за середній індексом Робінсона: (90,49 - 96,28 і дівчата 92 - 92,54 та середнім як у хлопців (56,49 – 57,72), так і у дівчат (54,39 – 50,94) життєвим індексом. Наведені дані свідчать про низький рівень розвитку силових здібностей травмованих дітей, а також малі функціональні резерви серцево-судинної системи, а отже, і аеробної працездатності. Причиною цього явища, як показали наші спостереження, є недостатня увага до розвитку названих якостей у процесі фізичного виховання школярів, відсутність системи самостійних занять фізичними вправами. Наступним етапом нашого дослідження було визначення сили та лабільності ЦНС травмованих і здорових дітей 10-12 років, а також встановлення можливої залежності між властивостями їх нервової системи та ризиком отримання травм. Лабільність нервових процесів визначали за допомогою «теппінг-тесту». На основі отриманих даних будували криву працездатності для визначення сили нервових процесів, а за загальною сумою крапок визначали їх лабільність. Було обстежено 276 дітей 10-12 років із травмою ОРА. Контрольну групу склали 499 здорових дітей цього ж віку.
4.Список використаних джерел: Андрианов В.Л. Экологически обусловленная патология опорно-двигательной системы у детей //Материалы VI съезда травматологов-ортопедов СНГ. – 1993. – С.5. Андрианов В.Л., Дулин М.С., Овечкина А.В. Сравнительная оценка состояния опорно-двигательного аппарата детей при различном характере загрязнения окружающей среды //Вестник травматологии и ортопедии им. Приорова. – 1994. – № 2.– С. 15-17. Показники травматолого-ортопедичної допомоги населенню України 1996-2002. – К.– 2003. – 120 с. Вадимов Я.С. Детский спортивный травматизм в Италии //Теория и практика физической культуры. – 1988. – № 10. – С.58-59. Бондаренко Н.С., Довгань Б.А., Довгань С.Б., Беда Ю.Ф. Парирующие переломо-вывихи костей предплечья и их особенности у детей //О.Т. и П. – 1997. – № 4. – С.53-56. Фисенко Л.И. Особенности восстановительного лечения детей с повреждениями опорно-двигательной системы. //Материалы научно-практической конференции. Вып. Ш.- Евпатория, 1995.– С. 61. Усикова Т.Я., Холодарев А.П., Лымарь Л.Г., Верещагин С.И. Осложнения, переломы длинных костей у детей //О.Т. и П. – 1991. – № 11. – С.45-51. Конох А.П. Профилактика травматизма у младших школьников средствами физического воспитания: Автореф. дисс. …к. н. по физ. восп. и спорту.– К., 2000.– 20 c. Ли Синь. Построение программы физической реабилитации при реплантации повреждённой кисти. – Дисс. … к. п. н. – К., 1996.– 156 с. Бойко И.В. Нестабильные переломы и переломо-вывихи проксимального отдела костей предплечия: Автореф. дис. … канд. мед наук.– Харьков, 2001.– 19 с. Хонвалу Фарібоз. Фізична реабілітація хворих після мікрохірургічного відновлення ушкодженого нервово-м’зового апарату верхніх кінцівок: Автореф. дис. …к.п.н.– К., 1998.– 18 с. Хашем Хасад Али. Статические и динамические физические упражнения в программе комплексной реабилитации пострадавших с повреждениями мягких тканей верхних конечностей: Автореф. дисс. …к. п. н. К., 1991.– 19 с. Гурьев С.Е. Травматизм среди детей в городской и сельской местности и его комплексная профилактика: Дис…к. м. наук. – Киев, 1991. – 177 с. Климовицкий В.Г. Клиническо-статистическая характеристика детского травматизма и его профилактика: Автореф. дис…к.м.н. – Донецк, 1992. – 19 с.
