Вступ
Віками людина прагнула щастя – і віками намагалася визначити найефективнішу дорогу до нього. Тому завжди хотіла осягнути: а що таке – щастя? І неодмінно приходила до усвідомлення вирішальної ролі пізнання загалом та освіти зокрема. Прагненням знань були заполонені австралійці й шумери, ацтеки та інки, індійці, єгиптяни і греки. З огляду на це, творили заклади приватного й державного, загальноосвітнього й філософсько-релігійного, природничого й суспільно-гуманітарного спрямування. Відомо, що в основу життя свого народу клали процес освіти Володимир Великий і Ярослав Мудрий, митрополит Іларіон і Володимир Мономах. І скрізь освіта ставала могутньою підоймою розквіту особистості, цивілізації і культури, розкриття таємниць землі й неба, створення шедеврів мистецтва. Отже, освіта…
Володимир Великий в ім’я суспільного прогресу запровадив загальноосвітні школи (тривіуми) для всіх: дітей посполитих і бояр. Батьки останніх, як зазначав літописець, ридали, але діти мали вчитися.
Ярослав Мудрий сам вчився і вчив своє оточення, вважаючи, що освіта – джерело мудрості і благочестя, права й етики, справедливості і честі.
Осмисленню досвіду власного й суспільного, відповіді на питання, що є світ і хто є людина, як і для чого вони створені (отже, слідування шляхом пізнання і самопізнання), тобто ролі освіти відводив значне місце автор «Поучення дітям» Володимир Мономах, а ролі засобу пізнання істини про закон і благодать – великий митрополит Іларіон. Особливою повагою стала користуватися освіта в еліти суспільства, тож закономірно, що Київська держава стала однією з найрозвиненіших і наймогутніших економічно й військово, культурно й духовно, а відтак – авторитетом у міжнародних відносинах.
Пізнай себе самого! – з такою філософією буття і щастя прийшов у європейський світ Г.Сковорода, не тільки підносячи освіту, а й розвиваючи її особисто та мотивуючи своє кредо: кожна людина народжується обдарованою. Як багатоманітним є світ, так багатоманітними обдаруваннями наділені й люди. Кожен призначений для своєї місії, тому має і своє специфічне обдарування. Пізнай його – і ти пізнаєш шлях до щастя як повної самореалізації та найкращого служіння іншим, Батьківщині. Служіння свідомого, на рівні внутрішньої свободи та віри.
Отже: освіта – це шлях пізнання й виховання людини, підготовка її до життєвого вибору та принципів життєдіяльності.
На цих засадах розвивається вся система української освіти. Тому закономірний наслідок: у братських і козацьких школах Острозької, Мазепинсько-Могилянської академіях формуються гуманісти-патріоти, державники сильної волі і дії, які, подібно до Байди-Вишневецького, П.Сагайдачного, Б.Хмельницького, І.Виговського, І.Мазепи, П.Орлика, П.Могили, А.Барановича, П.Дорошенка, П.Полуботка, П.Калнишевського, звершують національно-революційні перетворення, відроджують державу, створюють воістину демократично-гуманістичну Конституцію, підносять на світовий рівень народно-академічну педагогіку й культуру. Беручи усе те до уваги, великий просвітитель Й.Г. Гердер пророкує Україні майбутнє нової Еллади. Митці Європи оспівують українську людину як істинний тип героя нового часу.
Список використаної літератури
1. Історія педагогіки: курс лекцій [Електроний ресурс]. – Режим доступа: http://www.info-library.com.ua/books-book-69.html
2. Ісаєвич Я. Історія української культури [Електроний ресурс]. – Режим доступа: http://litopys.org.ua/istkult2/ikult2.htm
3. Лузан П. Історія педагогіки та освіти в Україні / П. Лузан, О. Васюк. – [2-ге вид., доп. і перероб.]. – К.:ДАКККіМ, 2010. – 296 с.
4. Поліщук Є. Історія культури: Короткий довідник / Є. Поліщук. – К.: Укр. Центр духовної культури, 2000. – 181 с.
5. Шевнюк О. Культурологія: Навчальний посібник / О. Шевнюк. – К.: Знання-Прес, 2004. – 353 с.
